Взаємних, для шукань умов,
Нам Бог дав цю святу можливість –
Спізнати СЛІВ на мирній ниві...
Та ж заганяємо любов
Сиріткою гуляти в лісі,
Перечекати в за кулісі
Ту бурю, що бува з розмов.
Що ж виробляють люди з слів?
Прости нас, збуджених о, Боже.
Вже й шепче тяма, що негоже...
Прилив проходить – вже й відлив,
Та по інерції несе,
Тут зупинитися б і все...
Себе ж у плямив, розум змив...
На самоті все зрозумів –
З нічого буря розговілась...
Це ж треба – за словесні вила,
Роздмухать вогнища той міф...
Неврівноважених прости нас
Бог – що Марина, що Христина,
Як і Микита, стелять гріх...
Світає... Сонечко вже знов...
То ж кажуть, час лише лікує,
Жди – розум в лоба поцілує.
Й дивись – вертається любов,
сиріткою гуляла в лісі,
перечекала в за кулісі
Ту бурю, що бува з розмов...
30.04.2019р.
