В сузір'я затухаючих зірок,
я заримую вісточку для тебе
із хаосу оголених думок,
розп'яту в затуманеному небі.
Ця вісточка спізнилась назавжди,
конвульсія вмираючого тіла
закутого у вічні холоди,
останній крик у небо заніміле.
Слова застрягли, тиснуть і печуть,
проникли як інфекція в легені.
Чекають коли груди розітнуть
щоб обернутись в зорі незліченні.
Не поспішайте, зіроньки ясні,
у неї там туман, не видно неба,
їй шлях підсвічують чужі вогні,
там вашого тепла уже не треба.
