Людино, ти з якого дива загордилась,
Чому вважаєш, що цей світ тобі покладено до ніг,
Забула стільки усього́, що начебто любила,
Навіть собі подібних рід твій не беріг.
Як бачиш щось незнане, незнайоме,
Готова знищити від страху чи з нудьги,
Як чуєш навздогін чиїсь прокльони,
Не зачіпає це твоєї самоти.
У що ж тоді закохана безмірно,
Окрім як в себе, де ж тоді твій храм,
Як навіть любиш, то якось позірно,
Вклоняєшся не правді, а дарам …
Як прийде данко*, регіт чи байдужість,
Такі тут не в пошані у наш час,
Яка холодна неймовірна чужість
Мов на бігу наздоганяє нас …
Людино, ти прийшла, побудеш, підеш,
Стань другом тому світу за вікном.
Як його втратиш, де себе подінеш?!
Чи все життя твоє - холодний сон?
*літературний герой, що врятував людей за допомогою палаючого серця
Интересная тема...
дякую
