Моря хвилями вмитий йду на берег рідний,
Продовжую шляхом, де стигне хліб у степах.
Води хочеться, увесь мій одяг потом пропах,
Стаю під палючим сонцем засмагом мідним.
Без лісу місцини лишаю повільно все ріднуть,
Бори віковічні кидають на мене зелено страх,
Ялини зелені і сосни смарагдових тисяч папах,
Обабіч доріг стоять вартовими дерева дорідні.
Нарешті видно сині здаля рідні гори Карпати,
Круто дорога серпантином все в'ється угору.
Краса вечора внизу зачаровує, не хоться спати
Стихають над Україною дня різноголосі хори,
Потреба в ночі для завтра сили нові черпати,
Зарясніли у небі, блиск посилаючи, золоті зорі.
16 січня 2000 р.
