Ногами не торкаючись
Землі лечу в повітрі.
Отак би дні і ночі.
І сни мої несуть
Мене туди,
А світ шепоче...
То казка, диво...
Ні, це все мана,
Якась така цікава і химерна.
І все біжить і хмари омина...
Аж дух заперло.
Дивлюсь униз -
Верхівки у імлі,
Летять в тумані
Сосни і ялини.
Які здаються люди тут малі.
А що ще треба тут мені єдиній?
Побачить сонце.
Може з-поза хмар
Воно всіхнеться посмішкою друга.
А може так єхидно
Засміє - удар
Нижче колін...
І тут моя недуга.
Не можу я так просто тут летіть.
Вітер в обличчя і мені приємно.
Як треба так на світі жить,
Щоб моє серце від краси завмерло?
З-за хмари визирнули ноги,
Потім я.
Усі були комашками малими.
Отак ми всі згадаємо ім'я,
Яке потріне просто так однині.
О Боже, як тут гарно!
Я лечу і думаю про Тебе,
Твоє діло...
Більше ніколи так не полечу,
Бо вище хмар все
Сонце запалило.
Земля, земля, ти
Тягнеш нас униз.
Ми твої діти
З плоті, твої крові.
і десь у хмарах,
То не нам зоріть,
Бо не діждалися хвилини тої.
Як станемо у небо заглядать,
Не бачимо нікого і нічого.
а просто треба тохи пам'ятать,
Що ми одні такі сини у Бога....
