Все минає, зорі і системи,
Разом із Землею і людьми,
Восени відквітнуть хризантеми,
Стихне пісня й матінки зими.
Є такі слова - безсмертя, вічність,
Предки їх придумали колись.
Важко осягти віків космічність,
Що в безодню падають кудись.
Все, як сон нав'язливий, минає,
Навіть те, що з Господом гряде.
Не минає те, чого немає,
Суще - неминуче пропаде.
Може, в інші форми переллється,
Так вони ж - це загадка, не більш.
Тому я держу себе за серце
І складаю цей минущий вірш.
Земле, сонце, зорі таємничі,
Дайте довгий вік пройти мені,
І нехай воно згорить хоч тричі -
Буду жити в Вічному вогні!