Рвав нині душу пізній дощ,
Строчив востаннє по гілках.
В дзвінких краплинах дрібних сліз
Згадав усе, що мав в думках.
У темряву сховавшись, сам
Свій розпач випивав до дна.
Хоч не герой він мелодрам,
Та вийшла розповідь сумна.
У тьмянім світлі ліхтарів
Немов алмазами іскрив,
Проте так плакати хотів,
Що віршем враз заговорив…
Все про колишнє скі́млив дощ,
На свій він ремствував уділ,
На доль людських життєвих трощ--
І подив малював довкіл.
Прикрила спрагу темнота…
Потоки тихнуть нарікань.
Діймала душу розпач та,
Поки не щезла в глухомань.
уже виділила для себе ваш особливий стиль з інверсіями, оригінальною побудовою речень. здивував рід розпачу - у вас він жіночий?
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Жінка сприймає світ по-жіночому. Їй здається інколи, що він страждає, мучиться як людина.Та й чоловіки іноді плачуть--це я знаю напевне. Дякую, що не байдужі