…Вже спускаюсь з гори.
Думав легше піду,ніж під гору…
Володимир Сад
Спускатись важче із гори,
Аніж ішлось під гору.
Збираю всі підряд плоди,
Їх го́ри—й трішки з горя.
Зростає в хаосі мій сад
З розчарувань, ілюзій.
Щомить в нім випадає град,
Спікає злість амброзій.
Плекали ж мрії мої рай
Із яблунь пишнобоких.
Плоди щоб рум’янила рань,
І грали медом соки.
Щоби торкались трави ніг,
Мов лебедине пір’я.
Щоби знайти тут кожен зміг
Добро, любов, довір’я.
Садила правнукам я сад.
Не знала мук і скуки.
І, певно, все було б гаразд,
Якби не збоку круки.
Якби ж не купи омели́ —
Аж гілля, крекче, гнеться.
Чи треба полум’я й золи?
Чи Бога більше нам молить?
Чи інший лік знайдеться?
ОМЕ́ЛА́, и, жін. Багаторічна вічнозелена рослина, яка паразитує на багатьох породах дерев. Інколи поселяється і на плодових.
не знаю, чи варто залишати такий коментар, але ризикну.
з одного боку, вірш дуже красиво написаний, у ньому багато емоцій, роздумів, образів. більше того, ціла філософія. і це бочка меду.
а до кожної бочки меду є своя ложка дьогтю. не розумію тих, хто пише на релігійну тематику. по-перше, віра - це щось дуже інтимне і не має виставлятися напоказ. по-друге, як же заповідь "Не згадуй імені Господа Бога твого даремно"? по-третє, невже ми настільки глибоко пізнали Бога, що можемо вільно щось про нього писати, якщо ми не теологи?
P.S. "ложка дьогтю" стосується не Вас, а того, кому Ви присвячуєте цей вірш.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вибачте, що неправильно зрозумів. Думав, що Ви присвятили вірш Саду, чиї слова взяли за епіграф. Тому й писав про нього, що не розумію його, але не про Вас. Після Вашого пояснення все зрозумів, ще раз вибачте
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно, Валюшо!. Ми всі хочемо ,щоб зростали сади і тішилися ними онуки! 
Чудово,чуттево сказано! 
