Осінь...Головне...
Ми,- одні… Я горю… Млію… Тану
Від Всевишнім дарованих мук…
Хочеш, - серце своє я дістану
Й покладу до палких твоїх рук?..
Травень нам дарував цвіт конвалій,
Красне літечко,- шепіт Десни,-
Вододіл в тебе був лиш по талії,-
Руки тут… Руки там… Скрізь вони…
Тепер осінь… Рум’яняться клени,
Та не гасне розквітла любов…
Ті ж, наповнені ніжністю, гени,
Та той шепіт палкий,- знов і знов…
Жовтий лист стеле постіль під ноги,
В хащі свіжий втіка вітродуй…
Ніжні руки усі застороги
З душі зняли… Цілуй же!.. Цілуй…
Щоб завмерли від пестощів груди
Та прикрасили листяне тло…
Крадії ми?.. Та якось там буде!...
Не бува,- щоб ніяк не було…
Хай душа зійде соком подяки,
Насолода прикрасить чоло!..
Ліс осінній… Та пестощів маки
Пишним цвітом горять за селом…
