Усім полеглим за Україну присвячую...
Щоночі плаче горем вбита мати,
Ще молода та сива водночас...
Чекає вдома на свого Солдата,
Хоч знає, її Син - на Небесах...
Не буде так уже, як було вчора,
Як Його голос в слухавці бринів...
І як сказав Він: “Мамо! Люба моя!
Повір, здолаємо ми ворогів!
Вернуся я додому зовсім скоро!
Не встигне й вишня одцвісти в саду.
Ти лиш чекай мене й проси у Бога,
Щоб сил нам дав, і згодом я прийду!”
Ще зовсім юний, русий, синьоокий,
Що так любив життя й пісень співать.
І мріяв Всесвіт підкорить глибокий,
Пішов свою Ти землю захищать...
Як і Твій дід - у ті далекі роки,
Пройшов окопами усю війну,
Могла щоб в мирі жить уся Європа,
І переміг коричневу чуму…
Так само й Ти - у час нового лиха,
Яке прийшло у Рідну Сторону,
Полишив Ти свій дім, забув про втіху,
Зібрався і пішов на цю війну...
У бій ішов Ти кожен раз сміливо,
З своїми побратимами разом.
Могла щоб мирно спати Україна,
Цвіла щоб вишня вдома під вікном...
Вперед Ти йшов в атаку з автоматом,
Нестримно ворога Ти гнав на Схід.
Не міг Тебе спинить вогонь гармати,
Ні дощ свинцю не міг Тебе спинить...
Та якось враз побачив краєм ока,
Ти друга свого, що упав в траву,
І попри свист та клекіт куль жорстокий
До нього ринувся Ти напряму...
У мить, коли Ти був з ним зовсім поряд,
Під серцем в Тебе наче запекло...
Притис свою долоню Ти під бронік...
А далі все було - наче в кіно...
В коротку мить побачив рідну хату,
Стежину в поле... дикі полини...
І очі світлі - очі мами й тата...
На землю впав Ти… подих свій спинив…
Пішов у вічність Ти, мов птах полинув,
Далеко десь - за обрій, в височінь...
По Тобі нині плаче вся Вкраїна
Слізьми цього та нових поколінь…
Тебе ми будем завжди пам'ятати,
Ім'ям Твоїм назвем дітей своїх.
І певні - Ти будеш нас вберігати
Й тримати Небо у руках своїх...
Анатолій Розумний
06.05.2017