Зачарована…
Чаруюча…
Десна… З тобою я ще семилітнім
Побачився,- із батечком пробіг
Ті кілометри довгі ранком літнім,-
Коли ще й промінь сонячний не ліг
На спориші прим’яті край дороги…
Поля безкраї… Ліс… Пахкі стоги…
Ну де ти?..Де?.. Потім не раз ці ноги
Топтали ті деснянські береги…
Навіть коли я був від них далеко,-
З Дніпра - Славути, Волги берегів
Думки сюди злітались, мов лелеки,-
Бо саме звідси в небо я злетів…
Саме сюди привів свою дружину
У перший день гостини у батьків,-
Чарівний промінь ліг їй на кофтину,
Лиш очі говорили… Бракло слів…
Яка ти в нас красива, незабутня,-
Високий берег… Кручі… Чайки…Ліс…
То стиснута… То вільна і могутня,-
Не я один твій образ в серці ніс...
Ти древньої Русі човни носила...
Князів ростила юних, запальних...
Ти " Слово"...Ти Мазепі дала крила...
Ти - спокій мертвим...Книга для живих...
Люблю тебе - артерію для древніх,
Красуню неповторну для живих…
Майбутні покоління,- будьте певні,-
Теж не забудуть,- хлопчик он прибіг,-
І оченята сяють… Це назавжди…