Влітку спекою пекло,
нині віє холодом,
десь заплуталось тепло
між осіннім золотом...
То повіє вітерцем,
то покапа дощиком,
а буває й морозцем
поміж диво-золотом...
Бува сонечко ясне
бризне теплим променем,
небо стане голубе,
хмари десь за обрієм...
Розлива свою красу
осінь позолотою,
та ще й вранішню росу
насіва з охотою...
Бува хмарами махне
над полями й хатами...
Осінь все перебире
крилами мохнатими...
І не знати звідкіля
війне прохолодою,
все красою підкоря,
з диво- насолодою...
А ночами умива
місяця із зорями,
і вона не забува
все покрити золотом...
Двері часом відчиня
для тепла багатого,
та все ж вікна закрива,
від літа строкатого...
А як вітром прилетить,-
то своїми крилами:
і травою шелестить,
і листям, і квітами...
Перемінчива бува,
та ще й із привітами,
і завершує жнива
весіллями світлими...
І свої кача права,
бува й несподівана,
не скупиться на дива,
золотом уквітчана...
Ловим ми її дива
з непідробним подивом,
а вона нас накрива
сріблом, а не золотом...
Підбираю я слова
ще в теплі сповитому...
І допоки я жива,-
осінь я любитиму...
Дякую,Іринко! Я теж її дуже люблю.
У мене,як у осені душа,від вражень і захоплень не прихована, то плаче, то сміється, то співа, я осінню безмірно зачудована...