Мовчання - тонка павутинка,
Яка опутує серця.
Мовчання - пустки серединка,
Бо зручна так мовчанка ця.
А, може, просто це - сльозинка
На чиєсь серце впала десь.
І не розтала та крижинка.
І тут мовчання секрет ввесь
Мовчання - золото, сказали,
Тут не потрібно зайвих слів.
Вони в мілкій душі десь впали,
Чи просто їх сказать не вмів.
Коли нема чого сказати,
Тобі не ворог твій язик,
В мовчанні можеш приховатись,
Бо ти давно до цього звик.
Для когось просто соломинка,
Когось тримає на плаву.
Можливо, прийде час зупинки,
ВІдчуєш цінність слів живу.
Проміння сонця тихо ллється,
І мовчки квіти всі цвітуть..
Але мені усе ж здається:
Слова - живі, серця їх ждуть.
Мовчанням можна так кричати,
Його почує увесь світ.
А, може, все - таки мовчати,
Коли у серці пустоцвіт...
"....говорить по ненаписанному, дабы дурь каждого видна была!"))....дійсно, інколи поки людина мовчить, то складається враження, що вона мудра людина)....правильні у Вас роздуми і так майстерно заримовані)
Дуже гарно! Мудро!
Мовчання кажуть - золото.. всі... Можливо й так,але буває й так,коли все ж хочеться кричати,волати, коли нестерпно болить на душі...