— Яка твоя вдача, мій лебідь, мій сину?
Чекала, плекала під серцем своїм.
Співала щаслива: "У небо полину
і радість відсиплю в долоні усім".
— Доро́ги які обиратимеш, сину?
В житті не буває лиш вдалих одних.
— Недоля мені обіцяла: "Омину,
аби тільки сам не блукав між доріг".
Я Долю просила за ясена-сина,
щоб нитку рівненьку обачно пряла́,
щоби прибувала, міцніла родина
і радість у кожного в серці жила.
— А сила у чому, дорослий мій сину?
Ти з нею родився і з нею зростав.
— Та сила в джерельній сльозині-краплині
й любові, що рід наш мене напував.
— Яка твоя віра, мій велетень-сину,
що в пам'ять і в душу для себе поклав?
— Я вільного краю жадана дитина,
аби правди світ у собі відчував.
— У кляту годину ти встоїш, мій сину!
(Хіба я благала про долю таку?)
Віддай мені в пригорщу бід половину
(Упертий ти, знаю, і всі не прошу).
Я буду з тобою, мій красень, мій сину.
Куди б ти не їхав, куди б не пішов.
Не тільки за тебе до неба полину,
щоб Боги почули моїх молитов.
Таня СВІТЛА
08.2018 р.
