Спинилась осінь. Повернулось літо
Від дотику коханої руки.
І знову серцю захотілось жити,
Коли почув знайомі каблуки…
В душі співав весняний соловейко,
Дощ перестав. У серці вдарив дзвін.
І засвітились очі пилко-пилко,
Життя моє взяло новий розгін.
Сиділи на лавчині очі в очі,
Кава вселяла віру в майбуття.
Душа просила: хочу, хочу, хочу,
Надати долі справжні почуття.
Слова лились, немов вода в струмочку,
Здавалося, не буде їм кінця.
Пили поволі каву по ковточку,
Немов вінок сплітали до вінця.
А потім розійшлися – сумно стало,
Проте під вечір бачив я зорю
І зрозумів, що небо поморгало,
Як я зорі, яку я так люблю!
