Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Tychynin Herbert: Двое Володек - В. Сосюра, перевод - 3/3 - ВІРШ

logo
Tychynin Herbert: Двое Володек  -  В. Сосюра, перевод - 3/3 - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Двое Володек - В. Сосюра, перевод - 3/3

									Герберт Нойфельд  /  Herbert Neufeld


		Владимир Сосюра (1897 - 1965), поэма в поэтапном переводе 
		с украинского (см. перечень моих стихов.ру ранее), ныне полный  
		текст (3/3), укр. загл: «Д в а   В о л о д ь к и», дата творения: 
		«День 26V—3.VI. 1930. Харьков», при жизни автора, судя по всему, 
		официально не публиковалась; рабочий подзаголовок переводчика: 
		«В о с е м ь   в ё с е н   в н е в е ч н о с т и»	
			

	* * *

Пусто в вагоне.
Мутнеет окно...
На вокзале растёт, нарастает тревога,
и гражданских всё меньше...
Наступает
Махно. 
Может вижу и слышу в последний...
рельсы,
рельсы,
со звоном бегут и сливаются в синей,
смутной дали...
И тальянки серебряный плач
про далёкое детство и юность мою
мне напомнил…
Сплю.
Это сон,
только сон
мой и сладкий, и терпкий... кровавый.
Над холодным задуманным тоном колонн
бродят птицы какие-то…
И лети-ит    
на штыках и на розах, 
как будто повстанцев отряды в цветочных венках,   
к далёким и неизведанным, девственно-синим,
чудесным морям,
колыбаньями крови и янтаря – 
заря...  
Проснулся.
Нагой.
на кушетке лежу:
свесилось одеяло, – 
бледно и вяло – рука.
Товарищи, ах!.. 
Я  в у с п е в е ц  вновь,	  		  *1	
электрон во  В О А П П !	  		     *2					
Льётся песня моя снова ярко и звонко,
снова тот я, как в тот, во 20-й – 
коммунар стопроцентный я вновь.
Как когда-то я и вдохновлённый, и юный 
к Коммуне
сквозь кровь раздоров пришёл,
как тогда большевик нежноокий
иду я –  
удирает бандитами мгла,
хоть и мучил меня, лет восемь подряд, 
кризис жестокий... 
Падало знамя,
и враг из рук вырывал
эти ткани из шёлка кровавого, – 
и качался, и плакал зелёный мой сад, – 
я тогда обращался с тоскою назад
и глядел в огонь 
на зарева, зарева, зарева... чьи колыханья 
к звёздам простёрлись ласкаясь,
сквозь ночи,
на фрóнты далёкие,
на посёлок рабочий, –  
чтоб шатаний-сомнений забыть своих бред –    
и вперёд сквозь Октябрь смотреть.
Восемь вёсен и зим,
лет и осеней столь,
то тревога, то боль,
чёрной ярости дым
на меня налетали как вóроны,
рвали образов листья зелёные,
сотрясали все кости мне
вороньём безумные гости те,
и за то, что с собою самим в поединке на смерть я 
(давно! – не на жизнь...)
растерял безнадёжно все силы,
не первый, – 
рвали нервы,
и жилы,
и сердце...
Сколько раз я хотел
за несдержанный гнев
и за дум – то ли лебедем чёрным, 
то ль белых ворóн налетающих стаями, муки,
взять маузера тёмного в руки
(на дворе чтоб летели снежинки,
когда небо слепое рябит), – 
и поставить себя 
К 
стен-
ке.
И не раз я вставал,
да вот только-лишь брал,
ощущал я ладонью до жути сладкого «мауза»,
чёрная пауза
взрывалась огнём, как пожар:
«Вот чудак!
Да не так.
Я ж...
коммунар!..»
Долго, долго с собой пребывал я в боях...
осыпалось и вновь зеленело в полях,
пролетали минуты, как годы...
Рвали душу мою
два Володьки в бою;
и ведь оба, как я, кароокие,
и по-своему в каждом вдруг взбушевал норовист –  
не познан, невидан артист:
рвали душу мою
коммунар 
и красный фашист.
Второй 
(тот, что шёл на  Е й х г о р н а),  		                         *3 
глаза имел не вперёд, а назад и в стороны, – 
объективно да и по-сути был чёрный,
или: 
на-
ционал-
большевик.
Он пел Украину – «Блудницу»,
теряя из виду другую, свою, 
ту, что не предавала в бою 
никогда своё имя,     
а взятая силой оружия недругов в кольцо,
никогда не стонала: 
«Я гину...»
Она – вечно взмокшая от крови и пота:   
Украина деревенской бедноты,  
/Украина «Козака Голоты», 
да не зело простая, 
а просто – народная./
Первый 
тоже пел Украину,
где чугун и железо морями клокочут, 
Украину Донецких доменных зáрев – 
Украину рабочую.
И будто младенцы, что с криком «у—а»
шагают сквозь боли на свет, 
у страданья в огне,
свои острые шпаги финально скрестили во мне: 
рабочий 
и un petіt Burgeoіs... 		  *4
Долгим был чёрный бой:
то один отступал,
то шатался другой,
изгибаясь тугою дугою,
доставал аж до пят головою...
И не встанет, казалось, никак,
лишь влачит главой по земле,
где уж вывел лезвием враг  
звезду...   
о пяти углах на челe.

А сердце,
тем часом, морилось и будто «гнúло»:
/как если...  без капитана, без рулевого, без юнги, без флага...
 «Очаков»  	                *5		
–  в бегах  – 
(не желая вставать под команду «лейтенантов Шариковых» 
и «боцманов Швондеров»!)  
волною, судьбою, врагами, своими («не свой») и ветром гонимый...  
Как  ч а й к а  с простреленным парусом в море печали...                       *6
Словом, не сердце, 
а Украиноносец «Летучий Потёмкин» какой-то    
с палубой из корабельной берёзы после пожара.../
как дым,
а над морем и ним 
небо –  	
чёрным, грозовым было,
лишь молнии  –  ш п а д ы  летали!..   	        *7
От ударов то искры, то дзэнь.
Ударяет один: гуще тьма,
а накатит другой: будто тьмы и нема...
От ударов то искры, то дзэнь, – 
бьются два великанa за ночь и за день.
Мозг мой таял и ныл, – 
я в отчаяньи был,
словно солнечные мои брамы,
до которых сквозь кровь
на вершины я шёл,
те, к которым мы тысячами подымались, —   
затуманились горько над нами,
стали вдруг растворяться, как дым...
Может, сердце й морилось,  
да не так это было.
Всё казалось лишь так,
и напрасно пылало во гневе обличье, — 
и вперёд, и назад  
был как раньше наш шаг:
то манёвров был ход стратегичный.
Но по городу будто в огне я бродил:
всё казалось враждебным мне – тóтчас родным, 
даже песни звучали одновременно и искренне, и фальшиво...
И хотел я разбить, раздробить свою лиру
об булыжник калёный,
о зорях совсем позабыв,
о восторженных рук миллионах...
Просто...
был
я
тогда
паникёром.
Мчали будни вперёд — электричны, ясны...
(как во сне),
а за ними и я на подбитом коне, 
было двое Володек во мне,
что у пропасти края боролись,
один за Вчера,
другой — 
за Сегодня.
В гневном шуме оружий,
словно изгой 
моё сердце — изгнанник безумный и хворый,  
било в рёбра, как в колокол на пожар...
Но ведь я ж коммунар!
Быть не дóлжно...  
мне там
также скользко,
где споткнулся титан  М а я к о в с к и й,          	     *8	
на минутный восторг палачам!
Пусть же сердце-изгой,
в гневном шуме оружий 
не пущу я его на затравку «шакалам»:
мои предки сражались на Волге, Днепре,
на Дунае, Донце и на Сене, — 
я не тот,
не с того матерьялу,  		
что  Е с е н и н!		                         *8		
Слишком долго боролись мы,
продираясь к солнцу из тьмы,
чтобы ныне пошёл хоть один из нас во мрак...
И уже не осилит, 
не одурманит нас враг,
ведь натянуты рельсы, как струны,
как ток...
Питает солнце и ширит 
нам очи и груди:
Из нас не будет
никто
дезертиром  
Коммуны.

            * * *



 		В л а д и м и р   С о с ю р а  /  В о л о д и м и р   С о с ю р а
		укр.: «Д в а   В о л о д ь к и», поема, (День 26V—3.VI. 1930. Харків)
		перевод с украинского: Герберт Нойфельд / Herbert Neufeld (2018)

По завершении работы над финальной частью поэмы, к Вашему  вниманию — перевод полного текста. Те места, где переводчиком были предприняты более, чем «незначительные авторизованые отклонения» от оригинала – по возможности обозначены «косыми скобками», типа: /ххх/. Комментарии следуют!

В целях рефлексии над переводом мы подаём его отдельными частями сепаратно («1/3», «2/3»., «3/3») – по мере готовности, не предпринимая изменений в предыдущих этапных частях и убедительно прося о снисхождении и милосердии в этой связи, а также из-за «более, чем необходимых» отклонений от оригинального текста Владимира Сосюры, уповая на возможную поддержку/защиту (?), позже (?), со стороны, к примеру, его не менее знаменитого однофамильца – Ф. де Соссюра...


  
 *1  «в у с п е в е ц» (укр.:«в у с п і в е ц ь»)  –  слово указывает на членство в составе укр.: «Всеукраїнської Спілки Пролетарських Письменників» («В (у) С П П») / рус.: «Всеукраинский союз пролетарских писателей» («В (у) С П П»). 

*2  «В О А П П», (укр.: «В О А П П») –  Аббревиатура общесоюзной литературной организации укр.: «Всесоюзне Об’єднання Асоціацій Пролетарських Письменників» / рус.: «Всесоюзное Объединение Ассоциаций Пролетарских Писателей».

*3  Генерал-фельдмаршал  Г е р м а н   ф о н   Э й х г о р н  (Emil Gottfried Herrmann von Eichhorn, 1848 – 1918) – во время первой мировой войны – главнокомандующий германской группой армий: «Эйхгорн», что в своё время, кроме прочего, оккупировала украинскую столицу. Был убит в Киеве в результате покушения, организованного по всей очевидности – «боевым крылом» левых эсеров. Руководителем и непосредственным исполнителем покушения явился  р у с с к и й  революционер-«кронштадтовец» Борис Михайлович Донской (1894 – 1918).

*4  un petit Burgeois — франц. — мелкий буржуа (в оригинале: “дрібний буржуа”)

*5  «Очаков»  —  здесь —  броне-крейсер российского Черноморского Флота, вошедший в историю, как минимум, благодаря его особой вплетённости в ранне-революционные события 1905 года. Впервые пущен на воду в 1902-ом году. 

*6  Ч а й к а  –  то же, что: л а д ь я  – в украинском (& старославянском?). Это слово часто упоминается в значении, своего рода: «боевого судна» украинских козаков, времён «Запорожской Сечи». 

*7  Ш п а д а  =  ш п а г а — в соответствии, например, со словарём не повсеместной в Украине индивидуально-оригинальной укр. лексики Ивана Франка (1856 - 1916).

*8  (курсив мой — Г. Н.) Уклоняясь на этом месте от преждевременных подробных комментариев, укажем только, что Владимир Сосюра, как один из крупнейших и популярнейших украинских лириков ХХ столетия, упоминает на протяжении фабулы всей поэмы из всех своих немалочисленных со-ратников по перу исключительно только два имени, т. е.  называет  персонально (отдаёт честь в пользу!?.. ) — двух знаменитых  р у с с к и х  литераторов-и-политиков: 
Владимa Владимыча  М а я к о в с к о г о   и  Сергея Александрыча  Е с е н и н а...  


------------------------------------

Оригинал текста поэмы на украинском:

				ВОЛОДИМИР СОСЮРА

Д в а   В о л о д ь к и   



У вагоні нікого.
Туманіє вікно...
На вокзалі росте, наростає тривога,
і цивільних все менше...
Наступає
Махно.
Може, чую і бачу востаннє
рейки,
рейки,
що дзвонять, біжать і зливаються в синій,
смутній далині...
І гармонії срібне ридання
про дитинство і юність мою
нагадало мені...
Сплю.
Це сон,
тільки сон,
мій солодкий, терпкий і кривавий...
Над холодним задуманим тоном колон
бродять птиці якісь...
І летить
у штиках і трояндах,
мов повстанців заквітчані лави,
на далекі, на дивні, незнані, на сині
й чудесні моря,
в коливанні крові й янтаря,
зоря.
Проснувся...
Голий
лежу на канапі:
звісилась ковдра, —
блідо і в'яло — рука.
Товариство!
Я вуспівець знову,1
електрон у ВОАПШ2!
Знову пісня моя і ярка, і дзвінка...
Знов я той, як у той, у 20-й,
комунар стовідсотковий знов.
Як тоді, і натхнений, і юний,
до Комуни
я крізь кров суперечок прийшов,
як тоді, більшовик ніжноокий,
я іду,
і тікає бандитами мла,
хоч у мене і криза була
вісім років!
Прапор падав,
і ворог із рук виривав
ці тканини, шовково-криваві, —
і хитався, і плакав зелений мій сад, —
я тоді оглядався з журбою назад
і дивився в огонь на хитання заграв,
що до зор простяглися ласкаво
крізь ночі
на далекі фронти,
на посьолок робочий, —
щоб забути вагань моїх бред —
і крізь Жовтень дивитись вперед.
Вісім весен і зим,
вісім осен і літ,
то тривога, то гніт,
люті чорної дим
налітали круками на мене,
рвали образів листя зелене,
потрясали кістки
ці безумні круки,
і за те, що з собою на герці
я виснажував марно всі сили
не первий,
рвали нерви
і жили,
і серце...
Скільки раз я хотів,
за нестриманий гнів
і за дум чорні лебеді й круки,
взяти мавзера темного в руки
(щоб надворі летіли сніжинки,
коли небо сліпе і рябе), —
і поставить себе
ДО
стін-
ки.
І не раз я ставав,
але тільки-но брав,
тільки брав я до жуті солодкого мавза,
чорна павза
вибухала вогнем, як пожар:
"От чудак!
Це не так.
Я ж
комунар!"
Довго, довго я був із собою в бою...
Обсипалось і знов зеленіло в гаю,
пролітали хвилини, як роки...
Рвали душу мою
два Володьки в бою;
і обидва, як я, кароокі,
і в обох ще незнаний, невиданий хист,
рвали душу мою
комунар
і червоний фашист.
Другий
(той, що ішов на Ейхгорна),
очі мав не вперед, а назад і убік, —
об'єктивно й по суті був чорний,
або
на-
ціонал-
більшовик.
Він співав Україну — повію,
забуваючи другу, свою,
що не зраджувала у бою
своє ім'я ніколи,
взята в зброї ворожої коло,
не стогнала ніколи:
"Я гину..."
Вічно мокра од крові і поту,
Україна сільської голоти.
Перший теж Україну співав,
де чавун і залізо морями клекоче,
Україну донецьких заграв,
Україну робочу.
Як дитина, що з криком "у — а"
йде крізь болі на світ, у страждання в огні,
гострі шпаги схрестили востаннє в мені
робітник
і дрібний буржуа.
Довго був чорний бій:
то один відступав,
то хитався другий
і згинався тугою дугою,
доставав аж до п'ят головою, —
і, здавалось, не встане ніяк,
голови не відірве з землі,
де накреслив ворожий гостряк
п'ятикутню зорю на чолі.

Ніби серце гнило, —
гнаний човен у морі печалі, —
як дим,
а над морем і ним
небо чорне грозове було,
тільки блискавки — шпади літали!..
Од ударів то іскри, то дзень.
Вдарить перший: густішає тьма,
вдарить другий: мов тьми і нема...
Од ударів то іскри, то дзень, —
це два велетні б'ються за ніч і за день.
Мозок танув і гув1, —
я у розпачі був,
немов мої соняшні брами,
що до них я крізь кров
на вершини ішов,
що до них ми ішли тисячами, —
затуманились тоскно над нами
й наче танути стали, як дим...
Може, й серце гнило, —
та не так це було.
Це здавалося лиш,
марно гнівом палало обличчя, —
і вперед, і назад
ми ішли, як раніш:
це маневри були стратегічні.
Я ж по місту ходив, як в огні:
все здавалось ворожим і рідним мені,
навіть співи звучали і щиро, й нещиро...
І хотів я розбить, розтрощить свою ліру
об розпечений брук,
забуваючи зовсім про зорі,
про мільйони восторжених рук...
Просто
був
я
тоді
панікьором.
Будні мчали вперед, електричні, ясні,
а за ними і я на підбитім коні:
два Володьки було у мені,
що змагались на грані безодні:
той за Вчора,
а той
за Сьогодні.
В шумі гнівному зброй,
як ізгой,
серце гнане, безумне і хоре
в ребра било, як дзвін на пожар...
Але я ж комунар!
Мусить там
мені бути не ковзько,
де упав той титан Маяковський,
на хвилевую радість катам!
Хай і серце-ізгой
в шумі гнівному зброй, —
та його я не дам на поталу:
мої предки змагались на Волзі, Дніпрі,
на Дунаї, Дінці і на Сені, —
я не той,
не з того матер'ялу,
що Єсенін!
Надто довго боролися ми,
продирались до сонця із тьми,
щоб пішов хоч один з нас у морок.
Не обдурить ніколи нас ворог,
бо натягнено рейки, як струни,
як ток...
Сонце ширить нам очі і груди:
з нас не буде
ніхто
дезертиром
Комуни.


День 26V—3.VI. 1930.
Харків 
  
 
		 

ID:  803257
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 16.08.2018 00:08:23
© дата внесення змiн: 21.08.2018 17:11:43
автор: Tychynin Herbert

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (450)
В тому числі авторами сайту (2) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: