Спробую пояснити, звідки взялася моя категорична позиція кинути писати, і що з тим всім буде далі. Мене розхитали особисті проблеми і надмірна кількість негативу. Багато хто з "друзів" пробував навчити мене жити, не примірявши моє взуття. Мало того, дехто, як я зараз бачу, просто заздрив. Бо він раніше зламався або його зламали. І ця людина нездатна на інший вияв емоцій. Вона проводиться так, як поводиться.
Наприклад, підписникам спільноти часто лінь написати коментар під віршем. Комусь не натискається вподобання, але написати своє "фе" зазвичай просто. Особливо коли це "фе" заносить невідомим вітром. Мене не дістають емоції хейтерів, але я чомусь сподівався на підтримку людей, яким було і буде не байдуже. Люблю конструктивну критику, але певні люди несуть ересь, від якої і настав передоз.
Як тільки написав про закриття проекту, мені почали активно писати і замовляти книги. Багато хто говорив те, що було важливо для мене весь цей період часу.
Мені потрібно було, щоб мене розуміли.
І для цього інколи потрібно дуже мало.
Просто бути небайдужими одне до одного, щоб хто не робив. Бо не суть тут у віршах. Суть в ідеї, яку вони несуть.
Перебуваючи в стані маленького хлопчика, який боявся цього світу, але обписував стіни кімнати своїми буквами, я вірив у світле майбутнє.
Прекрасно розумію, що почати все з нового листка не вийде.
"Вірші в КУТочку" для мене тепер назва архівної папки. Створюючи новий файл - "Богдан Кухта", - наразі я є безмежно вдячний долі за випробування, які вона послала. Скоро все буде по-новому. Стискаю кулаки і борюся сам із собою.
Подяка бльзьким та далеким своїм людям.
З повагою Богдан Кухта
Богдане, не здавайтеся! У нас багато зла, заздрощів. але хай це не зупиняє Вас. Ідіть впевнено своєю дорогою! Успіхів Вам!
