Різнонаголошена рима — це асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами — окситонні, парокситонні, дактилічні.
Добре знана Р.р. в українській пісні. Це асонанс (лат. assonare — співзвучати) — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність та консонанс (лат. consonans — приголосний звук) — неточна, неповна рима, основана на збігові лише приголосних звуків, водночас наголошені голосні дисонують.
Асонанс:
Впали роси на покоси,
Засвітилися навколо.
Там дівча ходило босе,
Білу ніжку прокололо. (Д.Павличко)
Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти. (М.Вінграновський)
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину;
На калині одиноке
Гніздечко гойдає, —
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
Сонце гріє, вітер віє
Червону калину...(Т.Шевченко)
Консонанс:
І пізнаєш уперту математику
пароксизмів захвату і журб...
Товаришу,
друже,
братику —
у кожного є свій карб (М.Бажан).
Асиметричне римування чітко простежується у творчості Т. Шевченка:
Розплелася густа коса
Аж до пояса,
Розкрилися перси-гори —
Хвилі серед моря,
Засіяли карі очі —
Зорі серед ночі.
Часто до такого типу римування вдавався Б.- І.Антонич:
Корови моляться до сонця,
що полум'яним сходить маком.
Струнка тополя тонша й тонша,
мов дерево ставало б птахом.
P.p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення):
Десь клюють та й райські птиці
Вино зелено.
Розпрозорились озера!..
Тінь. Давно.
Хоч П. Тичина у слові “зелено” наголосив останній склад, однак воно не втратило свого природного головного наголосу на першому (у вірші — дактилічному) складі. Подеколи P.p. виконує у його творах функцію канонічної рими, де головний наголос зберігається.
Птах — ріка — зелена вика —
Ритми соняшника.
День біжить, дзвенить-сміється,
Перегулюється!
Над житами — йде з медами —
Хилить келехами.
День біжить, дзвенить-сміється,
Перегулюється!
Можливо, в цьому полягає також один із секретів музичності тичининського “кларнетизму”.
