Він так красиво в небо полетів –
Я все життя так мріяла літати!
Та де мені ті крила та й узяти,
Щоб огорнути широту полів?!
Щоби здійнятись над гірським потоком
І понад лісом промайнути тихо,
Щоби заснуло під пеньками лихо
Й ніколи більше не зморгнуло оком.
Лелеко, ти як віра, що спасає
Мене, блукаючу, на острові пригод.
Як Бог у мене віри не втрачаєш,
Своїм крилом прикривши від незгод.
Я ще з дитинства полюбила їх,
Отих птахів, що крила чорно-білі.
Вони весну́ розгойдують на гі́ллі,
Ту, що несли́ на крилоньках своїх.
А те гніздо, що звито на осонні,
Мене огорне найяснішим світлом.
Тоді злечу я понад цілим світом,
Де ще батьки сидять десь на ослоні.
Лелеко, ти як віра, що спасає
Мене, блукаючу, на острові пригод.
Як Бог у мене віри не втрачаєш,
Своїм крилом прикривши від незгод.
