А ти стояла розгублена і зачарована тим,
Що хтось тобі так багато приніс усього́ у долонях,
Складне здавалося звичайним і простим,
Щось дуже голосно й незвично билось в скронях.
Неначе зачарована дощем і сонцем,
І небо щось ховало під своїм плащем,
У серці зачаїлось незнайоме «хто це»,
Якби ж ти тільки знала, що за цим лицем …
І незвичайний, і не з цього світу,
Він дивиться неначе вперше і мовчить,
Він думає, що він десь просто спить,
А вже немає того його світу …
Ти обійняла не його, ти обійняла весь його той дивний світ,
Ти поселила все це тут – в своєму світі,
Ти думала, що це неначе кілька біт чи кілобіт,
А вже планети вийшли на нову орбіту …
І як тепер дивитись у його лице -
Таке незвичне, навіть страхітливе,
Але він поряд, тут його плече,
І інший світ по своєму красивий ...
: 
