Кущилися хмари, люд так ними марив,
Та тільки всміхнувся на небі небесний отець.
В землі наче рани потріскані шпари,
Далеко за обрієм стелиться білий ситець.
Всохли ліси вже, океани й болота,
Збираються в вирій в зів’ялих лугах журавлі,
Кінчається серпень і терпне голота,
З надією дивиться в небо з сухої землі.
І знову прогнози мов в душу занози,
Віщують постійно лише африканську жару.
І що тут робити, хоч смійся хоч в сльози,
Дощу не віщують в гарячу серпневу пору.
У пеклі сухому душа знемагає,
Хай Господь Великий мене за оте вже простить.
Що думка мов птаха до неба сягає,
Що буду дощу і роси в нього трохи просить.
2015р.
