Все шкереберть! Все пухом-прахом
Злетіло! Все розбито вщент!
А ти був просто синім птахом
Тим, невловимим. Був момент:
Димчастим стало пір’я в тебе
На крилах. Зблідли небеса.
Та все ж манило синє небо –
Аквамаринова краса.
І сталось диво. Мов вітрила,
Знов розпростер в лазурі хмар
Свої могутні сині крила –
Примара посеред примар.
І ні без тебе, ні з тобою.
Ловлю бездонну синь-блакить.
А ти, як хвилі в час прибою,
Шумів, примчав і зник умить.
