Людське земне життя…
Буває воно всяким…
І навіть таким як це...
Ринок… Тепло… Стіл цілують груди,-
Бо важкі… Чекаю…. Люди йдуть,
Щось купують… Буде чи не буде
Той, ніякий,- вже скупивсь, мабуть…
Ні!.. Іде… Підходить,- бо помітив…
На ложбинку глянув,- все туди ж!..
Встала… В душі тепло… А вже ж діти
Піднялися… Жарко… В серці,- ніж…
…Половіло жито… Краєм поля
Йшла… Малини кошик у руці…
Молода… Струнка, немов тополя,-
Лиш печатка болю на лиці…
Те весілля…Думи… Сльози… Сумнів…
Чи іти, чи ні,- бо вже гризе
Душу страх… А люди всі розумні,-
Повезло… Не кожній так везе…
І тут цей!.. Ніякий,- тільки очі
Душу запалили… І, мов дим,
Кудись зникли страхи всі дівочі,-
Пішов в жито… Я пішла за ним…
Поцілунки… Вправні, дужі руки…
Малий докір… Величезна хіть…
Біль минув… Кохання… Раю муки…
Пронесла через життя цю мить…
Тепер старший,- копія та житня,-
Про це знаю я лише одна…
Ранок… Тепло… Щемна днина літня…
Радість ринку випита до дна…
І майстерно написано! 
