Ти сховалась у цьому захмарному небі,
Чудернацький цей одяг сьогодні у тебе,
Зачаїлась в деревах - там, де сонце заходить,
Там де кожна стежина своє щось виводить …
Розлітались довкола весняні комети,
Розкричались усякі місцеві прикмети,
Розлетілись врізнобіч усі за і проти,
Тихі радощі і ще тихіші скорботи …
Звідки взялась та чорна незнана планета,
Ця жорстока закритість і відвертість поета,
Безупинна гонитва і така ж нерухомість,
Незнайома відомість і сліпа невідомість …
Доганяють у лісі усі сіроманця,
Їм від нього потрібно останнього танцю,
Їм від нього потрібно усе і нічого,
Він біжить, він встигає в останню дорогу …
Вибухають навколо смертельні заряди,
Цьому вовчому соло безглузді поради,
А на все це дивилась маленька дитина,
І стає дуже чорна її власна картина …
Коли раптом жорстокий і злий сіроманець
Цю дитину на спину візьме наче ранець.
І її понесе крізь розриви і покруч,
Зрозуміє людина, що чорне десь поруч.
А можливо у ній заховалось, скрутилось,
На обличчі не видно, а в душі зачаїлось,
І розвага – впіймати усе незнайоме,
Розтоптати, знеславити все невідоме …
А у вовка в очах ця маленька дитина -
Така щира, відверта стоїть Україна,
Що протягує руку до добра і любові,
На руці цій лишились чиїсь краплі крові …
дякую 
