У тих полях, де зараз квітнуть маки,
Писав листа солдат своїй рідні.
Відбили знову всі важкі атаки,
На мить здалось, що він не на війні.
Пливли по небу чистому хмарини
І він по них додому долітав,
До діточок, матусі і дружини.
А на папір бажання виливав.
Писав, як скучив.. що наснилась хата
І їх квітучий яблуневий сад,
Виймає з печі хліб духмяний мати,
В колисці блимає дві пари оченят.
Писав про те, що вірить в перемогу,
Що в спогадах дитячий лине сміх
І як додому приведе дорога.
В кінці листа: люблю, цілую всіх.
Ще встиг папір згорнути пожовтілий,
Як вибух за спиною пролунав,
Краплини крові в землю полетіли
І лист осиротілий поряд впав.
А там далеко звісточку солдата
Чекали з листоношею всі дні,
Лиш похоронку дочекалась мати,
А найдорожчих слів синівських – ні.
Блукав той лист, як перекотиполе,
І тільки вітер перечитував слова,
Стогнав, сердився, завивав із болем,
А то лякав, як криками сова.
Лише вітрам, напевно, що відомо
Які солдатські ті слова були,
В останню мить несказані нікому
В полях, де рясно маки зацвіли.
09.05.2018 р.