На дні самого синього моря лежала мушля. Вона належала морському двостулковому молюску - перлівниці. Над нею пропливали сотні риб, мушля лежала на камінні і фільтрувала воду, щоб зібрати дрібні організми для поживи. Іноді поруч збиралося декілька інших молюсків, кожен у своїй мушлі. Із ними можна була обмінятися інформацією про навколишнє море і події у ньому.
Перлівниця повільно рухалася на дні. У цьому їй допомагала ніжка. Вона висувала ніжку уперед, фіксувала її на поверхні, а потім підтягувала уперед мушлю із тілом. Стулки міцно утримувала зв'язка. Молюск не мав голови, але у нього були два сифони, через які вода потрапляла і виводилась із перлівниці. Щоб прохарчуватися, перлівниця фільтрувала багато води. Дрібні харчові частки, які запливали всередину, склеювались і потрапляли у ротовий отвір молюска, що знаходився біля ноги для руху. Дихала перлівниця зябрами. Тіло перлівниці покривала двостулкова, зовсім непоказна мушля.
Деякі перлівниці починали рухатися повільніше і тоді сусідні здогадувалися, що в них утворюється перлина. Молоду перлівницю це дратувало. Бо деякі із знайомих кудись зникали. А з деякими вже і поговорити не було про що, а чужі перлини її не цікавили.
Одного разу, коли вона, як завжди, фільтрувала воду, всередину у мушлю потрапила піщинка. Була вона зовсім невелика і неоковирна. Зрештою, до мушлі час від часу потрапляли піщинки, та перлівниця щоразу намагалася їх позбутися.
Але ця піщинка була більшою за інші, хоча така ж негарна. “Що робити?” – мушля намагалися її позбутися, бо піщинка турбувала своїми гострими краями ніжне тіло молюска. “Покрий” – радила інша перлівниця поруч. Так вона і зробила. Перший шар укрив піщинку і вона стала менше турбувати молюска. Ще і ще раз покривала її перлівниця перламутром. Піщинка ставала більшою і круглішою. Вона блищала білими боками і була зовсім не схожа на колишню піщинку. Тепер у перлівниці з’явилися теми для спілкування із іншими молюсками і вона обговорювала з ними відтінки перлин, розміри і властивості води. Перлівниці почала подобатися піщинка, як починає подобатися те, до чого докладаєш власні зусилля і творчість. Перлина виблискувала округлими боками і була прекрасною.
Одного разу хтось пірнув у море і дістав мушлю. Відкривши, забрав красиву перлину. Засумувала перлівниця. Нібито все було таким, як і завжди, ніщо не муляло і не потрібно було виробляти перламутр. Але існування раптом втратило зміст і з'явилося почуття порожнечі. Не радувало синє море і хвиля, яка була такою ж теплою, так само пливли у ньому риби і світило сонце. І тоді мушля, фільтруючи воду, залишила у своїй мушлі піщинку. Нову піщинку.
Якщо не маєш власного, то чуже може здаватися нецікавим і непотрібним, та іноді навіть дратувати. Щоб оцінити чуже, варто мати власне, але не для оцінки чужого, а, насамперед, для себе.
Навіть зовсім непоказний ззовні молюск здатен створювати прекрасні перли, якщо цей молюск - перлівниця.
Кожна перлина спочатку буває піщинкою. Та колись вона може стати перлиною.
18.03.2018.
Анімація із інтернету.
"Кожна перлина спочатку буває піщинкою. Та колись вона може стати перлиною". Хорошо! 
