Біля могилки-сиротинки
Старенька груша височить.
Колись співала тут дівчинка,
А зараз в цій могилці спить.
Колись хатинка тут стояла
І вирувало в ній життя,
І квіти у дворі буяли
У пору весни вороття.
У праці, радостях й печалях
Летіли дні, за роком рік.
Як різні сторони в медалях,
Так у житті є другий бік.
Є завжди старт, є завжди фініш,
Початок є всьому й кінець,
Сьогодні – маєш, завтра – кинеш,
В житті, то – злет, а то – вінець.
Давно вже сад осиротілий
Стоїть вмирає у сльозах.
І хоч на вітах плід є зрілий,
Його збирають лише в снах.
І лише в сні співа дівчина,
Із квітів зв’язує вінок.
Її хатина-домовина
До забуття знов робить крок.
Боляче читати тій людині, котра втратила дорогих людей. А вірш чудовий 
