Коли весна затче землі простори
Зелом первісним, котиками лоз,
Уп’ються сонцем і долини, й гори,
Чекатимуть шумливих перших гроз.
Й душа моя не матиме спокою –
Розчиниться у диханні весни:
То чайкою злетить понад рікою,
То забреде у течію Десни.
І розіллється морем далиною,
Обніме верби збуреним теплом,
Озветься в лісі дивною луною
І знов злетить, розправивши крило.
8.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Приємно читати таку чудову пейзажну лірику. Адже кожен рядочок наповнений подихом весни. Тому й душа поетеси не має спокою від почуттів, що її надихають. Високого і далекого лету, Ганночко, над рідними просторами! Міцних Вам крил!