Навіть коти оті, що кличуть їх мартовими,
ввечері теж читали (чула ж бо!) Тараса.
Як же гучніло слово, як розлітались рими!
Аж припадала вухом сонна іще весна.
Навіть хазяйські псарні тихо сиділи збоку,
щоби не збити з ритму дивних оцих читців.
І вібрували тілом ночі незвичні токи,
і малювався захват місяцю на лиці.
Десь у світах незнаних, дальних і нетутешніх,
янголики котячі вміло вершили суд:
хто із читців невгамних буде сьогодні першим,
грамоту щонайліпшу нині кому дадуть.
А мартові котяри того і не чекали,
поки між темні хмари плуталася зоря.
Голосно так, невтримно вірші палкі читали
(чула сама, повірте! ), звісно, що з "Кобзаря".
9.03.18 р.
...весна крокує... 
