Не для нас було сьогодні свято,
Хоч не вмерло в серці почуття.
Пережито нами так багато!
Вистачило би на два життя
Іншому старому, а чи жінці
Теж в літах… та мусимо самі
Пити з чаші, де до краю вінця
Гіркоти налито на всі дні!
Не вітаю в гаморі загальнім,
Не дарую символів чужих…
Просто у твої зіниці гляну,
Просто потону надовго в них.
Пригорну в звичайний тяжкий будень
Поцілую в зморене чоло!
Хоч на мить при цьому ми забудемо,
Що до цеї миті нам було.
Проведеш рукою по сивинах,
Які стали зріджені й ламкі…
За літами з голови чуприна
Полетіла… ніби вир ріки
Затягнув у глиб юначу вроду,
Висотав із тіла заряд сил…
Як живу?! Самого бере подив!
Бо кістки та шкіра… жмуток жил
Замість повних сили гарних м’язів…
Отакої! Страшне відкриття:
Старості, хвороб довічний в’язень
В Ойкумені власного життя.
День кохання! Він у нас щоденно.
У дрібницях, в поглядах, в руках.
Не для когось, а для двох, пісенно,
Продзвенів мажорно по роках
14.02.2018