Повірила в казку.
Наївна дурепа.
повірила в " будь на вік вічні моєю"
повірила в "зірку дістану із неба"
повірила знову, хіба ж не дурепа?
мій внутрішній голос казав тихо - тихо :
" слова ,це солодкі слова - не ведись",
а я закривала його й гордовито:
"не тямиш нічого ти в людях, заткнись"
гадала, слова " не покину ніколи" ,
"буду опорою все життя" -
стануть гарантом, каменем в морі,
я так гадала...наївна..дурна
я знала , що казка не вічна, коротка,
що скоро залишу її із слізьми
та чи винна я , що така ідіотка,
що повірила дотикам, очам сатани.