Серпневі зорі вже росою впали
На спраглий степ, і сліду не знайти,
Лиш втомлені серця - дерев овали
Торкаються терпкої висоти.
Відчервоніли вишні кучеряві,
Мов відбуяла сила молода,
Зозуля віща в лузі замовчала
І стала важчою в річках вода.
Йдемо, як перше, в затишок оселі,
В душі чуття, немов осінній цвіт,
А вересень небачені пастелі
Дарує нам біля нових воріт.
Здається, й сам немов безсмертя витвір,
Не віриться, що кращі дні пройшли.
Минає літо. Б`є в цимбали вітер
У тім саду, де яблуні цвіли.
