Чому мене кохати важко ?
Що в мені не так?
Чому кохати легше пташку, в холодних небесах?
Чому красива і холодна, сиджу завжди одна?
Чекаю і сама не знаю, що чекаю я що дня.
Скажи мені, осінь холодна, де моя любов?
Коли прийде, і як завгодно кохатиме знов, знов.
А може, не судилось серцю, мати теплоту!
А так хотілось, гріти душу й вбити самоту.
Моє кохання, не взаємне і це мучить мене.
Воно неначе потаємне і має терпкоту.
А може я сама не бачу, як руйную все.
Можливо я сама вбиваю, в собі усе живе.
Можливо моєму серцю треба, відчувати біль.
Вбивати душу, хоронити себе у гріб пустий.
А може треба взяти і забити хрест.
Щоб більше не кохала принца в якого в руках меч.
Скажи мені осінь холодна, чи треба мені це?
Скажи мені хоч що завгодно, порятуй мене.
Скажи кохання буде, чи хоронити все?
Скажи чи він мене забуде, чи щастя принесе.
Мовчиш! напевно не судилось рятувати нас.
Мовчиш! на тебе небо злилось, дощ полив напасть.
І тільки листя тихо, шелестить вночі .
Ти ніби кличеш лихо у моїй душі.
Чому така холодна завжди осінь ніби грім.
Вбиває серце, мочить душу, в небі золотім.
І рве кохання ніби листя із небес .
Нещадить руки, що тримають всесвіт весь.
Кохаю! буду я кохати до кінця .
Навіть якщо не буду знати, чи тобі потрібна я.
Кохаю, кохаю я до темноти.
Холодної пустої ночі, своєї самоти.
