Осінній запізнілий падолист,
Багряним листям опадає.
В задумі голі дерева стоять ,
Останній лист вітер здуває.
А в горах уже біліють сніги,
Як у фату одягнулись смереки...
Та до них мені тепер не дійти,
Бо стежки для мене стали далекі.
Та думкою я в гори полину,
На білосніжну оту Полонину,
Що сизим туманом оповита
Ще й густим мохом щедро покрита.
Тут пройдусь по килимі пухкому,
Та погляну на безкраї простори.
Он туди, в синюю даль-далину,
Де височіють Карпатськії гори.
До землі доторкнусь я рукою.
Постою тут, та трохи помрію...
Помилуюсь казковою красою,
І душею щиро порадію.
