Колись давно брати Андрій та Яшка,
(А може то козак був Андріяш!)
Тут поселились і відтоді Андріяшівка -
Поселення це стали називать.
Тут річка з кришталевою водою,
Густі ліси, родючая земля,
Тут все такою дихає красою:
Луги, гаї, заплави і поля.
Ішли роки, мінялися століття,
Поселення ділилось на кутки,
Переживали грізні лихоліття
Горби, Зацарина, Підгай і Мельники.
Артіль, колгосп, радгосп і агрофірма…
Який нелегкий і тернистий шлях!
Село зростало, будувалось, кріпло,
Ось «перестройка» – і усьому крах.
Поля позаростали бур’янами,
Мов язиком злизало хутори,
Неначе привиди стоять руїни-ферми,
Сумують без роботи трударі.
Ніщо не вічне – це закон природи,
Мов сон лихий минулось, відбуло.
Таки з’явився на селі господар,
Загомоніло, ожило село.
Ім’я господаря звичайно ж вам знайоме -
Михайло Йванович Шевченко - фермер наш,
Він агрофірму заснував чудову,
Сьогодні «Урожай» дає високий клас!
А люди у селі хороші, щирі,
Невтомні хлібороби, хазяї,
Плекають хліб, живуть в достатку й мирі,
Дітей привчають праці на землі.
Є у нас ким пишатися по-праву,
Хоча б Шевченко – наш Герой, земляк,
Усю війну провоював на славу,
Бив ворога його відважний полк.
Або Олійник, славний наш Григорій -
Поет, художник, вчитель, друг дітей,
Він все життя пропрацював у школі,
Вчив мову шанувати і людей.
Село живе – гудуть машини в полі,
Працюють хлібзавод і дитсадок,
Дитячий щебет чується у школі,
Дзвінок невтомний кличе на урок.
І на току весь день кипить робота,
Торгівля жваво йде в центрі села,
І храм будується – наш біль, наша скорбота
І пам’ять, що зруйнована була.
А біля храму гордо височіє
Старий, кремезний дуб – сторож віків.
Ніхто сказати точно не зуміє,
Хто і коли садив його, ростив.
Той дуб – наш оберіг,
Священний символ
І літописець нашого села,
Уся історія: здобутки, втрати, війни,
Мов на долоні в нього пролягла
Упевнена, що скептик запитає:
- Невже у вас все гарно, ідеально?
- Невже ніяких бід, проблем немає?
Настільки все, що сказано реально?
- Звичайно ж, є проблеми й негаразди,
Таке життя, куди від них подітись?!
Але на те ми - люди, ми - громада,
Щоб все змогти, здолати, не змиритись!
Дивлюсь навколо і душа співає,
Село моє, мій славний отчий край!
Хай Бог тебе від бід оберігає,
Живи, трудись і чорних днів не знай!!!
ID:
753355
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 02.10.2017 14:38:12
© дата внесення змiн: 02.10.2017 14:38:12
автор: Пелепей Тетяна
Вкажіть причину вашої скарги
|
скажеш?)))
