Мандрувала Правда по землі,
Шлях до душ, до праведних, шукала,
Та якось Нечистий повелів
Кинути, святу її, шакалам.
Розривали Правду на шматки,
Запивали не водою – кров’ю,
І вона воскресла, все таки,
Від тепла синівської любові.
А як заблукала у Донбас,
(Зупинить Брехню вона хотіла),
Вибрала, мабуть, недобрий час:
До Іуд під ноги полетіла.
Затоптали Неньку в бруд вони,
Від людей, здалося, заховали,
Та вона із-під вогню війни
Проросла, щоб вигнати навалу.
Тож її ні вбити, ні скорить,
І втопить не можна, адже вічна,
У вогні вона теж не горить…
Тож дивімось, люди, їй у вічі.
23.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
Алегорично...З докором, але й з надією, Ганно! Довершений твір... 
