«Ваш син… пропав,
Десь безвісти ізник,» –
Ця звістка всіх, мов до землі прибила,
Ніхто не знав,
Що трапилось із ним:
В полоні, чи ворожа куля вбила.
Страшна і вбивча
З фронту новина
Усю рідню мов паралізувала.
Проклята тричі
Буде хай війна…
Чому над ними доля глузувала?
І зморшка ріже
Батькове лице,
Із жертвою погодитись як знову?
Як мамі рідній
Пояснити це
Та чи й потрібна їй оця розмова?
Війна – то жах,
Калічить і вбива…
Цій матері того не зрозуміти,
Адже вона
Тепер напівжива,
Бо найдорожча втрата – її діти!
10.09.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, дуже неприемно почути таку звiстку, дуже неприемнi емоцii i почуття вона викликае.
Тiльки от у вас у 2 рядку - якось набагато частiше вживають слово "зник", нiж "iзник". Може вам цей рядок трохи змiнити - "Десь безвiсти вiн зник".