Прохолода
Замерзли квіти у саду
якого знов зима скувала,
вітрами сіючи біду,
що квіти постіллю вкривала.
Схились бідні до землі,
теплом згасаючи поволі,
немов думки, що є в мені
зірками в темряві недолі.
Коли відчую прохолодою в душі
ті почуття, що вразять болем безнадії,
слова для мене і думки, немов чужі,
бо застудили квіти-мрії сніговієм.
Птахи затихли у тривозі,
пісень не знаючи про сніг,
тому самотньо на морозі
я лив надію скільки міг.
Надію, що пригріє сонце
і знов повернеться весна,
допоки ніжить моє серце,
любов безсонна і ясна.
Коли відчую прохолодою в душі,
твій погляд, що без мене бачить світ,
омиють рани серця теплії дощі,
створивши мило щастям сад і поле квіт.
Віктор Цвіт 26.04.17
Від образ часто хворіють) Тому ображатися не в моєму стилі)"Любові прекрасні і восьмеро" - це оксюморон, адже любити однаково неможливо)
Я відкорегую свій афоризм для зрозумілості)
