Красива дівчина, красива...
А в чому ж та її краса?
Вона привітна, ніжна й мила:
М’які уста, важка коса...
Вона терпляча і цнотлива,
І до роботи беручка,
Завжди весела, не сварлива,
Ще й статна, як лоза гнучка.
Неначе золотим промінням
Привітно сяє до людей,
Та ще й розумна, не блудлива.
Високих сповнена ідей...
Привільні трави дишуть п’янко,
А в неї усміх на устах...
Моя ти горлице, слов’янко,
Твій усміх травами пропах.
Твій погляд – наче та молитва,
Поглянеш – все кругом цвіте,
Твоє життя – ясне і світле –
Комусь, можливо, й запросте.
Та саме в простоті цій – сила,
Не в розпачах чужих завій!
Красива дівчина, красива,
Будь сповнена високих мрій!
Хоч будуть гнати і дурити,
Мовляв, потрібні не такі.
Красою ще й почнуть ганьбити –
Не вір! Такою ти пройшла віки!