Коли в душі пече
від смутку, чи від болю,
коли тобі чомусь
не спиться, хоч ти плач,
тоді свої думки
пускаєш ти на волю,
й пливуть вони у ніч,
як світу споглядач...
Коли неначе час
завмер, і давить тиша,
коли не знаєш ти:
ну як же далі буть,
Коли любить цей світ -
задача надскладніша,
слова, що десь були,
до тебе шлях знайдуть...
І ось, немов дощі
із неба світлі ллються,
і рими, що зплелись,
свої вже, не чужі.
Народжені рядки
і плачуть, і сміються,
і янголом з небес
спускаються вірші...