Села старого висохла криниця
Одним одна серед степів стоїть,
І хочеться їй хоч дощів напитись
І мариться їй далечінь віків.
Тож стиха засумує ще й заплаче,
Злітає паром крига, мов слова
З криниці, що душею не пробачить гріха,
Що правда в серці не жива.
О Боже, нам верни Душі Криницю,
Яка текла з старого джерела
Знов хочеться її води напитись,
Щоб в серці сила й воля ожила.
І хочеться присісти біля хати,
Яка, мов мара, видиться у сні
Згадати, як пісень співала мати
І щастя дарувала в дні ясні.
В дитячі дні, не сповнені тривоги.
В вогненні дні як душу берігла.
А нині - мов криниця біля хати
У забуття столітнєє лягла.
Прокинься, моя любая кринице,
Та й пробуди окрадене село…
Щоб не один раз тут ще нам родиться…
Щоб душі знов додому привело.
Села старого висохла криниця
Одним одна серед степів стоїть,
Та хочеться їй Волі ще напитись
І мариться їй далечінь віків.
Анфіса Букреєва(Сірко)
Сильний вірш..... 
