Нас знову розділила пізня осінь, осіннє золото, черлений клена лист. Сталеві фарби замінили просинь в низькому небі. Чути вітру свист. Та не боюсь холодного я вітру, що з хугою у танці вічно спорить. Зі скла в салоні лише іній витру і несподівано для всіх гайну на море. Покрилось воно ковдрою із піни, та чомусь я не бачу Афродіти. Чи взимку заховатися за стіни воліє красота усього світу? Хай упадуть у воду небеса. Хто переможе в цім одвічнім спорі? Зимою в моря є своя краса, знайшло домівку все прекрасне в морі. Нехай говорять: взимку – не сезон, що краще з лижами поїхати у гори. Я лину думкою завжди за горизонт, туди, де хвилі в берег котить море! 01.12.2016 © Copyright: Александр Мачула, 2016 Свидетельство о публикации №116120106214
ID: 706264 Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика дата надходження: 13.12.2016 07:49:42 © дата внесення змiн: 03.07.2017 16:27:33 автор: Олександр Мачула
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie