Нас знову розділила пізня осінь,
осіннє золото, черлений клена лист.
Сталеві фарби замінили просинь
в низькому небі. Чути вітру свист.
Та не боюсь холодного я вітру,
що з хугою у танці вічно спорить.
Зі скла в салоні лише іній витру
і несподівано для всіх гайну на море.
Покрилось воно ковдрою із піни,
та чомусь я не бачу Афродіти.
Чи взимку заховатися за стіни
воліє красота усього світу?
Хай упадуть у воду небеса.
Хто переможе в цім одвічнім спорі?
Зимою в моря є своя краса,
знайшло домівку все прекрасне в морі.
Нехай говорять: взимку – не сезон,
що краще з лижами поїхати у гори.
Я лину думкою завжди за горизонт,
туди, де хвилі в берег котить море!
01.12.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116120106214
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706264
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.12.2016
автор: Олександр Мачула