Бог колись землю людям роздавав,
Кожному скакуна добротного дав,
І кожний землі брав, скільки бажав,
Та й на межі свій межовий знак клав.
Першим американець в поле поскакав,
Обдумав, роздивився, собі поміркував,
Та й знак там межовий великий поклав.
І землю освоювати незабаром почав.
Другим англієць на коні в поле поїхав,
Відміряв собі там свою частку землі.
Через день вимучений додому приїхав,
Почав думати-гадати, як там працювати.
Третім українець цілий день і ніч скакав,
Бо Бог на цю справу, тільки добу дав.
Не витримав коник і знесилиний впав,
Побіг ще трохи українець. На коліна став.
І, знемагаючи від дуже великої втоми,
Кинув ще на декілька метрів капелюха,
А, падаючи на землю, голосно прокричав:
-Прошу,Тебе Боже, щоб це на грядки додав!...
То ж землиці родючої багато ми усі маєм,
Але як ради з нею дати, ми того не знаєм.
Чорноземи родючі бур'янами заростають,
А зайди до рук її тихесенько прибирають.
P.S. А один чоловік клаптик землі взяв,
До нього добротну дорогу він проклав.
Та й на роздоріжжі цих важливих доріг
Магазини, бар та ресторани побудував.
Хто на що вчився. Така логіка нашого буття!
Цікаво! Та на жаль є такі люди їм все мало, а ради дати не годні.....
.Правдиво 
