Зарано ти взявся, морозе,
Рипіти по зболених душах
І хоч в тебе це – віртуозне,
Краса, все у інії рюшах.
Так все ж так дістався далеко
І вже забагато фантазій,
На фоні усього: НЕЛЕГКО,
Замерзли від твоїх оказій.
Рипиш і виблискуєш гарно
І пензлем холодним виводиш,
Чаруєш бува своїм шармом,
Знов гарно як ти хороводиш.
Та ще десь заліз у окопи,
Морозиш усіх без жалю,
Тут зайві якісь гороскопи
Й прикраси нові з кришталю.
Зарано ти взявся, морозе,
Зимі ще ген-ген до кінця,
В намисто нанизуєш сльози
І градусом б’єш по бійцях.
Душевний вірш.. Мене теж часто хвилює таке питання: А як же це там на війні хлопцям у такі морози? Нема слів, бо зовсім і слова нема про те, коли це все скінчиться..
Зарано ти взявся, морозе,
Зимі ще ген-ген до кінця,
В намисто нанизуєш сльози
І градусом б’єш по бійцях. Часто теж думаю про тих, хто в окопах зараз. Гарно написано.
Гарний вiрш, Людмило. Дуже яскраво ви описали природнi явища. Дiйсно, немае нiчого iдеального, у кожного явища е як позитивний бiк, так i негативний.
Тiльки от може вам у 12 рядку, аби яскравiше звучало, слово "i" замiнити на "знов" - "Знов гарно як ти хороводиш".