Мої Карпати, легені зелені,
На кам'янім чолі ще Довбуша сліди.
Полисіли ялиць чуприни. Жменя
Смерек лишилось. Як то віднайти?!...
Були колись ви — неприступні гори,
Так дрібно-дрібно висіяна рать.
Мої Карпати, горе з вами, горе —
Щодень пила вас бриє. Сплять,
Всі очі сплять, а слово вже не важить.
Та де ж той Довбуш, де його рука?!
Ви мовчите. І всі мовчать. А вражі
Свободу топлять у струмках.
До вас вже й старість підступає,
Беззубі, лисі. Серце аж болить.
Олексо Довбуш! Де твій внук блукає?!!
Нехай вже нечисть спалить! Хай згорить!
Мовчать Карпати, легені зелені.
Болять їм рани з'ятрених чуприн,
Давно замовкли гусла менестрелів.
В колисці спить Олекси внука син.
