Кожна людина є Божим творінням не залежно від того, знає вона про це чи ні. І кожна людина має якість здібності, якийсь дарунок від Бога. Людина сама вирішує, що зробить вона з цим дарунком – чи викине на смітник, чи заховає в глибоку шухляду, щоб лише самому зрідка потішитися, чи прикладе зусилля для розвитку і удосконалення своїх здібностей.
Дарунок Божий – це як пуп’янок квітки. І від людини залежить – чи розквітне вона і для кого ця краса буде призначена...
Я дякую Богові, що обдарував мене даром віршування. В дитинстві і юності я писала багато, від перших смішних віршиків і заполітизованих памфлетів до ліричних роздумів і захоплення навколишнім світом. Хочу наголосити, що писала я виключно російською мовою. Хоча я навчалась в україномовній школі, але в побуті ми розмовляли «суржиком» і я не мала достатнього запасу слів, щоб писати українською. Я щиро вдячна моїм батькам за підтримку. Пам’ятаю, як мама допомогла написати мені мій перший вірш і благословила словами: «Донечко, ти вмієш писати вірші!» А тато завжди був моїм першим слухачем і критиком в усіх моїх літературних пробах.
Потім вир життя. І моя квітка зів’яла, засохла...
Яблунева гілка може розквітнути, якщо її поставити на підвіконня у посудину з водою. Але чи будуть на цій гілочці восени яблука?!
Лише в Божому саду дари, якими щедро обдарував нас Господь, мають наснагу перетворюватись у чудові квіти. Вони в певний час приносять плоди. А насінинки просяться в новий посів... Уся слава Богу!
Глибоко в серці я знала, що вмію і можу писати, але вірші з’являлися дуже рідко. Це були стрічечки для моїх дітей.
Вперше я звернулась до Бога в 29 років. І було дуже дивно, коли мої перші молитви і роздуми про Бога, про суть життя виливались у віршовані рядочки українською мовою. Щось загубилося, бо вчасно не було записане... При першій змозі я купила Біблію українською мовою, щоб поглиблювати свої знання Божого Слова і мати достатній мовний запас українських слів, бо дуже прагла писати для Бога гарно і досконало.
Зараз я читаю Біблію також і російською мовою, можу молитись, як українською так і російською, пишу поезію та прозові твори обома мовами. Я не вбачаю в цьому ніякої проблеми чи каменя спотикання. Але вірю, що є Божа воля в тому, щоб у кожному народі доносилось благовістя рідною мовою. Ніколи не загине той народ, мовою якого прославляється Бог!
І ще кілька слів... Мої вірші не належить мені. Я глибоко усвідомлюю, що я нічого не змогла б написати, якби Сам Господь не писав на скрижалях мого серця. Слова приходять по-різному, іноді дуже несподівано: в молитві, на кухні, в дорозі, під час розмови, в час відпочинку і в час тривоги... Іноді вірш стає піснею, хоча я не маю музичних здібностей... Моє величезне бажання не лише записати, але в подарувати ці Слова тим, кому вони будуть за наснагу, і кого вони поведуть у шуканні Бога і Його волі.
З любов’ю Ісуса
Галина
Дякую Вам про розповідь про себе!
На мою думку, головне не те, якою мовою ми пишемо, а те, чи написане воно серцем та від душі.
Я також пишу і українською і російською мовами.
На кожен вірш чи твір знайдеться свій читач.
Повністю з вами згодна!
На жаль, зараз зустрічаються такі перекоси, коли в церкві забороняють читати вірші російською мовою. Або навпаки, дуже мало змістовних проповідей українською...
Хай Боже Світло висвітлює наші душі та серця! Шалом!!!
Красиво - бо просторо для душі.
В просторі краси - віє подихом гармонії.
"Я глибоко усвідомлюю, що я нічого не змогла б написати, якби Сам Господь не писав на скрижалях мого серця."
Вам до наснаги квіти