В лісі краса навкруги,
Іду, пеньки обминаю.
Як же приємно мені тут,
Коли на повні груди
Свіже повітря вдихаю.
Спокій, тиша навкруги,
Бук привітно вітами махає.
Ніби хвалиться він мені,
Що горішків багато має.
Грибною стежкою іду,
Що давно її протоптали.
Дивлюсь за маячками,
Що незамітно розклали.
Чую онуків радісний сміх,
Мабуть гриба відшукали...
Аж ось і боровик!...
-Гарно ти, друже, заховався.
Та до твоїх жартів, я звик,
Тому мені ти й попався.
Сів на землю неподалік,
За поперек свій взявся.
Онука покликав, щоб допоміг,
Щоб я на ноги піднявся.
Онук швиденько підбіг,
Мене піднімає!... Зирк!...
А неподалік гриб вигядає.
-Ой!, діду, та як ти ходив?
Та ти чуть гриба не роздушив!
Цікавий ,гарний вірш!!! 
