Проходять дні, роки… Та поки
Ти все така ж, як і була,
Лише осунулася трохи,
Примовкла скривджена душа.
Така ж терпляча і смиренна,
Попри не зігнутий ще стан,
Така ж ошукана й злиденна,
Хоч і виходиш на Майдан.
Чому так підло та безкарно
В тобі помножилося зло,
І лицемірно, підло, владно,
Тебе ошукує воно?
Дух правди, гідність, соромливість –
Що ще потрібно вбити, що?
Щоб зло фарбуючи у милість
Не перевтілитись в ніщо!
Буремні дні пройшли, а поки
Ти все така ж, як і була.
Лиш уповільнилися кроки
Та спохмурнішала душа.
Тебе люблю я, Україно,
Не безталанну, не дурну…
Хоч жити так осточортіло,
Все ж вірою тобі служу.
