Йшли з онукою гаєм.
В липах – дім, бджолий рій.
- Що це, - внучка питає.
Вулик, - кажу я їй.
- Вулик? Так зветься хатка?
Бо на ВУЛиці бджіл?
- Може, й так, може й, Златко.
Вул – це гул крил їх тіл.
- Так, гудять бджоли вправно.
Кажуть : «Ву-у-у-у!
- І нектар носять справно
У хатинку свою.
- Звідки?
- О! Звідусюди!
З цвіту лип, що довкруж
(під пташині етюди),
Із шипшинових руж.
- То тому мед духмяний,
Бо з квітучих обійсть?
- Так. І щічки рум’яні
В того, хто його їсть.
Мед корисний, Златуню,
В стільники бджілка ллє -
В такі діжки манюні,
Що у вулику є.
А бере просто неба
Із квіток-хоругов.
Вулик - фабрика меду,
Бджоли роблять його.
Я ж люблю дітей. 
